Тернопільський вікенд - Збараж, Залужжя, Тернопіль

Суботній полудень, помірно тепло і сонячно - ідеальні умови для заміської прогулянки. Збараж - досить популярне туристичне місце, тут я вже була разів п'ять. Та останні відвідини замку справили на мене дуже приємне враження, ними і поділюсь.

Дорога до Збаража з Тернополя автомобілем займає якихось 20 хвилин, трішки довше, якщо їхати маршруткою. До Збаразького замку можна потрапити двома шляхами - пішим або автомобільним. Піший найчастіше стартує на кінцевій зупинці маршруток, що прибувають до міста. Як орієнтир -  навпроти зупинки є танк. Поступово підіймаючись вгору, через мальовничий парк, дорога приведе вас до в'їзної брами замку. Ми ж цього разу були на авто, тому об'їхали замкову гору.
Для збереження історичної правди, слід сказати, що перший Збаразький замок був збудований 1393 року на Княжій горі в нинішньому приміському селі Старий Збараж. Та після набігів татар від нього нічого не залишилось. Єдина згадка -  пам'ятний камінь із хрестом.
Ми ж відвідала замок власне у Збаражі, який ще часом називають Новим. Споруджений він у 1626-1631 роках і є пам'яткою оборонної архітектури XVII століття. Від попередніх відвідин, на перший погляд, нічого не змінилось. Хіба що ще свіжа та соковита зелень додає краси та мальовничості замку. В касі купуємо квитки. І тут перший приємний плюс - ціна! Дорослий - 30 грн, вартість фотографування аж 12 гривень!!! Як на мене то просто смішні гроші за те, що отримуєш потрапивши до середини. І ще одна відмінність, яка відразу впадає у вічі - приємність обслуговування музейних працівників. Я про це пишу, бо це рідкість для українськихї музеїв різного рівня - від національних до районних. В кращому випадку вас зустрінуть холодно-байдуже, а тут - привітність, готовність все пояснити.
Пройшовши в'їзну браму, потрапляємо на замкове подвір'я. Починаємо оглядати територію із колишніх казематів. Тепер тут облаштовані виставкові зали з експозиціями на археологічну тематику: кремнієві знаряддя, зуби мамонта, посуд та інші предмети побуту доби палеоліту і пізніших періодів. В наступному залі розташовані колекції середньовічної зброї та обмундирування.
Колись лицарям була потрібна зброя, тепер - помішка, щоб підкорювати даму серця))))
Два наступні зали присвячені дерев'яним скульптурам. У першому представлені дерев'яні  композиції Заслуженого майстра народної творчості України Володимира Лупійчука. В основному це роботи на козацьку тематику, також є композиції-ілюстрації до творів Шевченка. Скільки раз була у Збаразькому замку, стільки раз на них дивлюсь і не перестаю дивуватись філігранності робіт Майстра. Кожна скульптура - це маленька історія, динамічна та експресивна.
Наступний зал мене зачарував! Мало того, що я люблю різні старовинні церковці і костели, то ще маю особливий пієтет до  дерев'яних скульптур, а коли вони датуються 18 століттям, то це взагалі - море вражень!
Я обійшла всіх святих і ангеликів, смакуючи кожну деталь скульптури. На мою суб'єктивну думку, різьба по дереву, як вид скульптури є важчим, ніж ліплення із глини. Оскільки працюєш не напряму із матеріалом, а через інструмент, тому і рухи мають бути точніші та скурпульозніші. І як же ретельно треба тими інструментами працювати, щоб відтворити згини тіла, емоції на обличі.
 
Не перестаю дивуватись і захоплюватись майстерністю тих невідомих авторів, що творили так давно, а їхніми роботами можна насолоджуватись і дотепер!
 
У продовження сакральної тематики - виставка дерев’яних церков львівського майстра Михайла Яськовича. Представлені церкви є точними копіями гуцульських, лемківських, бойківських, подільських дерев’яних храмів 17-19 століть, зведених без жодного цвяха. Але на жаль, в реальності багато із храмів є втраченими через стихійні лиха та "завдяки" старанням радянської влади.
Наступний пункт - підземелля замку, в яких традиційно розміщені знаряддя середьовічних тортур та замкова в'язниця. В підземеллі, як і годиться, панує напівморок. 
 
 
І ось нарешті дібрались ми до вишеньки на торті - до палацу. Ззовні проста прямокутна, типова ренесансна палацова будівля, а  в середині - свіжо відреставровані зали із добротною експозицією інтер'єру 17 століття.


Найбільше мені сподобались дерев'яні шафи та креденси із пишними оздобленями.  Меблі мали бути не тільки практичними до використання, а ще й своєю пишною озобою показували статус та заможність власника.
 
А ось і відповідь на питання: "Як розважались люди у 17 столітті?" Подивіться на ці сюжетні картини на дверцятах меблів. А підключивши фантазію, можна внести нові деталі )))))

 


Гуляючи галереями палацу, ловлю себе на думці, що чогось не вистачає. Так звісно, не вистачає того прискіпливого погляду в спину музейних наглядачів, які коршуном дивляться на тебе чи бува не захочеш торкнутись музейного експонату.  І ось така свобода власне дає відчуття задоволенності і зовсім не має бажання щось там лапати і мацати.
Ось цей зал на другому поверсі просто вражає своїм лаконічним стилем. Вдало підібрана гама кольорів, а також дерев'яна стеля підкреслюють велич та розкіш палацу.
Окрім меблів в залах палацу представлені колекції ікон, хрестів, книгодруків, а також виставки картин та погруддя козацьких старшин. В одному із залів натрапляємо на макет замку. Тим, хто любить нумізматику, раджу піднятись на другий поверх в'їзної брами. Є нагода побачити старовинні грошові знаки Польщі, Австро-Угорщини, часів німецької окупації, карбованці та купони перших років незалежності, а також купюри різних країн світу.

А чим ще себе розважити в Збаражі, окрім відвідин замку? Можна спуститись до озера, воно знаходиться неподалік. Звідти прогулятись до центру, щоб відвідати костел отців Бернадинів та однойменний монастир 17 століття. Любителям сакрального туризму точно сподобається старий цвинтар при виїзді з міста. Поїсти смачно можна у вже досить відомому і за межами містечка закладі "Витребеньки".
Ми ж вирушаємо в сусіднє село, яке впритул межує із Збаражем - Залужжя. На вершині гори, оточеної лісом, знаходиться мурована Спасо-Преображенська церква.
На подвір'ї розташована скульптурна група і пам'ятний камінь, який сповіщає нас, що встановлений з нагоди 400-річчя церкви у 2000 році. Отже, храм збудований скоріш за все 1600 року або ж приблизно в тому часі. По всьому периметру церкви помітні отвори для бійниць. Та й розташування на пагорбі вказує, що будівля мала ще й оборонне значення.
Загалом дуже компактна, мила церква в затишнмоу місці з чудовим краєвидом. Із особливостей - сонячний годинник на стіні. Котру ж годину він показує - загадка. Може серед вас є експерти з таких хронометрів?

Вид на Збараж із церковного подвір'я.
Про Тернопіль буде коротко. Звісно, в місті є багато архітектурних пам'яток та цікавих місцин вартих уваги. Та коли на дворі спекотне літо, пальму першості отримує озеро! А також всі об'єкти, що розташовані  поблизу. Приїжджайте і ви, щоб особисто прогулятись на новій сучасній набережній та відчути бриз від прогулянки на катері!

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Сопіт і Лазний - два водоспади за один день

У пошуках дерев’яних храмів