Life is journey, not a destination

Насправді ця поїздка відбулась рік тому. Тоді я ще тільки думала, чи не створити мені блог. Допис залишився неопублікованим і чекав свого часу. Цього ж року в гори я не ходила, але приємно згадати ту подорож. Сьома ранку. Сонячний і поки ще прохолодний суботній ранок. Мчимо вільною Стрийською трасою, яка за години три заповниться машинами у напрямку до Задорожнього. Та на останні вихідні літа ми їдемо не на озеро, а в гори - мандрувати полониною Боржава. Звернувши у Нижніх Воротах з магістралі на бічну дорогу до Воловця, відзначаємо для себе досить пристойне асфальтове покриття з незначними ямами, які можна об’їхати. Десята ранку, а ми вже у Воловці, де залишаємо машину та зайві речі у господарів, взявши із собою їжу, багато води та теплі речі про всяк випадок (якщо затримаємось в горах до темряви). Наш маршрут починається з Пилипця. До містечка можна дістатись бусиками, які відразу чатують на туристів на залізничній станції. Нас підвозить пан Василь, в якого ми будемо ночуват

Суботній полудень, помірно тепло і сонячно - ідеальні умови для заміської прогулянки. Збараж - досить популярне туристичне місце, тут я вже була разів п'ять. Та останні відвідини замку справили на мене дуже приємне враження, ними і поділюсь. Дорога до Збаража з Тернополя автомобілем займає якихось 20 хвилин, трішки довше, якщо їхати маршруткою. До Збаразького замку можна потрапити двома шляхами - пішим або автомобільним. Піший найчастіше стартує на кінцевій зупинці маршруток, що прибувають до міста. Як орієнтир -  навпроти зупинки є танк. Поступово підіймаючись вгору, через мальовничий парк, дорога приведе вас до в'їзної брами замку. Ми ж цього разу були на авто, тому об'їхали замкову гору. Для збереження історичної правди, слід сказати, що перший Збаразький замок був збудований 1393 року на Княжій горі в нинішньому приміському селі Старий Збараж. Та після набігів татар від нього нічого не залишилось. Єдина згадка -  пам'ятний камінь із хрестом. Ми ж відвідала